"Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи."
© Василь Стус.
Терплю, терплю.
Терпець — наждачне коло.
Вивільнюється з груддя діамант.
Засяє грань, прошивши, мов осколок,
навалу зрад, пустих надій, оман.
Терпець мене розраджує в халепах.
Навчає бу́дь-що зносити усе!
Як зносить закривавлене Алеппо.
Як зносив замордований Хусейн.
З тропи не зі́б'є рикання звіряти.
Звіряча хіть не скорить мимохіть.
Коли із серцем ревно шлях звіряти.
Коли горить в очницях малахіт.
Мов стяг беззаперечного терпіння, —
і в снах я буду маритись тропі.
Можливо, в боязкім оторопінні,
але таким, що вірив і терпів.
До плеч — Карпати, море — до коліна.
Полон чи пекло — все одно, що рай.
Терплю. Метаморфоза — докорінна:
кремезний віл постане зі щура.
Мій шлях назвавсь моїм, як рідний тато.
Найзліша хиба — знехтувати ним.
Терплю, терплю. Для того, щоб літати
блаженнішою з божих насінин.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713173
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2017
автор: Олександр Обрій