Жити, смерть лишити, попри все — cаму!
Всупереч законам, сміхові й плачу.
Хай Борей лютує, дме жаркий самум. —
Хай-но! Не звикати до крила плечу.
Пробивати стіни, креслити шляхи.
Хай першопрохідцем, блазнем і гравцем.
Плисти в лихолітті серцем нелихим.
Прошивати пустку списами драцен.
Сіячів полови — завше тьмуща тьма.
В землю — вдячним зерням...
Тільки б не хамлом!
Кат на кожнім кроці, янголів — катма.
Та і що не янгол — той хамелеон.
Білим пір'ям крила доля замете.
А довкіл — вугілля, нафта і чорти.
Чорне — тлом картини оберне митець.
Мочарі клечає чуб очеретин!
Білим світом лунко дощик дріботить.
Всупереч посухам, завдяки вітрам.
Дми, розгойдуй човен, гни старі борти,
вітре змін прийдешніх, вітре-ветеран!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713174
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2017
автор: Олександр Обрій