Літа летять в безмежність небуття,
Щоб стати назавжди твоїм минулим.
Хоч клич, хоч плач - не буде вороття:
Як мить прийшли, як мить і промайнули.
Чи до безсмертя височінь сягнули,
Чи канули в безодню забуття,
У день чи в ніч забарвили життя,
Окрилили, чи до землі зігнули.
О пам'яте, хранителько примар!
Втрат і надбань невидимий тягар,
Помічений то сонцем, то грозою,
Щодень кладу на твій святий вівтар.
Зірок сягаю, чи бреду між хмар,
Аж доки Смерть не завіта з косою.
2002
Збірка "В такое время мы живем"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713573
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 21.01.2017
автор: Николай Процюк