Спасибі, доле, що живу!
За дивограй – окрема дяка.
За синє небо у ставу,
за добрі, і не дуже, знаки…
Спасибі, доле, за мораль,
за радість і за сподівання.
Мені дітей безмежно жаль,
нена́виджу їх біль, страждання!
Спасибі, доле, що знайшов
душі своїй зі срібла струни
і з ними до сих пір ішов
босоніж через часу вруни.
Спасибі, доле, за любов,
за друзів, ворогів, уроки,
гарячу, невгамовну кров,
за вірні, і не зовсім, кроки.
Спасибі, доле, за печаль,
що душу юну розривала
і волю гартувала в сталь,
та розслаблятись не давала.
Спасибі, доле, за вірші,
що до сих пір пишу і мрію,
багатства грішної душі,
за щастя, віру і надію!
23.01.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117011606097
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2017
автор: Олександр Мачула