Михайло Донець: кара без злочину

Ще  одна  видатна  постать  українського  музичного  мистецтва  ХХ  століття  –  співак  Михайло  Донець.  Людина  і  митець  великого  таланту,  непересічна  особистість,  один  з  провідних  солістів  Київського  театру  опери  та  балету,  Михайло  Донець  був  серед  тих,  хто  в  надскладну  добу  нашої  історії  підніс  українське  мистецтво  на  новий  щабель  –  та  розділив  долю  багатьох,  кому  це  коштувало  життя.

Михайло  Донець  народився  23  січня  (н.ст.)  1888  року  в  Києві,  у  багатодітній  незаможній  родині.  Злидні,  втрата  батьків,  необхідність  змалечку  працювати  –  ось  чим  плекало  його  дитинство.  Саме  за  таких  умов  Михайло  почав  співати  –  спершу  в  церковному  хорі,  де  його  й  помітив  композитор  і  диригент  Олексій  Грінченко  та  вивів  юного  артиста  на  оперну  сцену.

Природа  зглянулася  над  молодим  талантом  та  ніби  відшкодувала  йому  прикрості  хлоп’ячого  віку:  якщо  в  дитячому  хорі  він  співав  сріблястим  дискантом,  то  внаслідок  вікової  мутації  його  голос  не  зник,  а  перетворився  на  баритональний  бас  –  і  надзвичайно  красивого  тембру.  1903  року  Донця  запросили  до  Київської  опери,  а  наступного  року  –  до  Москви,  і  до  Києва  він  повернувся  лише  напередодні  Першої  світової  війни,  1913  року,  вже  увінчаний  славою  першокласного  оперного  співака.

Михайло  Донець  вирізнявся  колосальною  працездатністю.  З  початком  війни  його  мобілізували  до  військового  шпиталю;  отже,  вдень  Донець  рятував  поранених,  яких  було  надзвичайно  багато,  а  ввечері  біг  до  театру  –  співати.  Без  цього  він  просто  не  міг  жити.  По  демобілізації  Донець  цілком  присвятив  себе  музиці.

За  своє  творче  життя  Донець  опанував  понад  130  партій  басового  оперного  репертуару,  в  тому  числі  й  такі  складні,  за  які,  кажуть,  і  Шаляпін  не  волів  братися.  І  він  не  просто  брався  за  такі  партії,  а  надзвичайно  майстерно  брався,  до  того  ж  його  голос  вирізнявся  красивим  тембром,  широтою  діапазону,  рівним  у  всіх  реґістрах.  Не  дивно,  що  саме  Донець  став  першим  заслуженим  артистом  УРСР  (1924),  а  1930  року  отримав  звання  народного  артиста.

На  20-30-і  роки  припав  розквіт  таланту  Михайла  Донця:  він  працює  в  Київській  опері,  гастролює  усім  Радянським  Союзом,  записує  платівки  з  аріями  та  народними  піснями,  отримує  від  уряду  звання,  нагороди  та  щедрі  подарунки  (йому  виділи  кошти  на  спорудження  дачі  на  Звіринці).  Однак  творчість  митця  співпала  в  часі  зі  змінами  в  ідеології:  якщо  у  20-і  роки  українська  мова  в  опері  вважалися  цілком  схвальним  явищем,  то  з  початком  30-х  почалися  репресії  проти  різного  роду  «ворогів».  За  Донцем  почали  стежити.

Тим  не  менш,  1936  року  він  був  нагороджений  орденом  Трудового  червоного  прапора  -  в  березні  Донець  з  великим  успіхом  виступав  у  Москві  на  першій  Декаді  української  культури,  його  відзначили  орденом  за  партію  Карася  в  опері  Гулака-Артемовського  «Запорожець  за  Дунаєм»  [youtube]https://youtu.be/O4wUvMlngpY[/youtube]

Напередодні  ж  Великої  вітчизняної  війни  репресії  проти  будь-яких  «елементів»,  що  могли  становити  загрозу,  посилися.  2  червня  41-го  на  партійних  зборах  Донцю  висунули  претензії,  починаючи  від  політичних  анекдотів  і  аж  до  дружби  з  Остапом  Вишнею,  якого  ще  1934  року  запроторили  на  10  років  до  в’язниці.  В  ніч  з  2  на  3  червня  співака  заарештували.

Матеріали  слідства  збереглися;  ось  що  інкримінувалося  Донцю:  «Антирадянські  налаштована  особа.  Критикував  заходи  партії  та  уряду,  розповсюджував  антиукраїнські  пасквілі  й  анекдоти,  листувався  із  знайомими  та  родичами  за  кордоном»  -  зрозуміло,  що  такі  речі  могли  потрапити  до  справи  виключно  з  доносів;  здається,  цим  доказова  база  звинувачення  й  вичерпалася.  Власна  позиція  Донця  також  зафіксована  в  протоколах:  «Никакой  контрреволюционной  работой  я  никогда  не  занимался  и  националистом  никогда  не  был.  Я  любил  и  люблю  украинскую  народную  песню  и  украинскую  музыку  и  больше  никаких  националистических  увлечений  у  меня  нет».

Останній  документ  слідства,  де  згадується  ім’я  артиста,  датований  6  липня  1941  року;  що  було  з  ним  далі,  достеменно  невідомо,  але  10  вересня  1941  року  за  наказом  міністра  держбезпеки  СРСР  Меркулова  усіх  осіб,  утримуваних  в  київських  в’язницях,  розстріляли.  Вважається,  що  Михайло  Донець  загинув  того  дня.  1955  року  його  справу  закрили  «за  відсутністю  складу  злочину»,  а  наприкінці  80-х  її  матеріали  стали  публічними.

Від  1992  року  ім’я  Михайла  Донця  носить  колишня  вулиця  Затонського.

На  щастя,  збереглися  записи,  і  ми,  попри  всі  звиви  нашої  історії,  досі  можемо  чути  голос  Михайла  Донця  та  шанувати  його  світлу  пам’ять  і  щедрий  внесок  у  розвиток  мистецтва  України  [youtube]https://youtu.be/oiE8MuY52U0[/youtube]  

23.01.2017

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2017
автор: Максим Тарасівський