Повсталі, щоб помститися за зойки,
ще вчора — ґаволови, ситі лежні,
прозрілі мезозої, мезозойки
виборюють примарну незалежність.
Хоч поступ той незграбний, кострубатий
і шал гнітить непозбувна́ бентега,
в єдинім рвінні — бити й каструвати, —
вулканами клекоче в нас Бандера,
розбуджений дочасно, мов борвій,
що в генах скляк, без натяку на порух.
Та в цій народотворчій боротьбі
прогірклим шоколадом пахне порох.
Юрбу, мов м'ясорубку навісну,
розкручує правиця демонічна.
Розбурханий і видертий зі сну,
куди грядеш, народе, денно й нічно!?
Виборюй же! Вирубуй же! Вербуй!
Неси нетлінне схимництво Бандери!
Та шашіль точить зламану вербу.
Юрбу гризуть фастфуди і борделі.
Прониже безгоміння змерзлий зойк...
Чи не запізно битимеш на сполох?
Народе мезозоїв, мезозойок,
не дай, щоб дух стосилий струх на порох!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714053
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.01.2017
автор: Олександр Обрій