Промінь крише
тверду кригу,
Ставить чорні
латки у полі.
Схожа доля моя
на відлигу.
Та чи вірю я
своїй долі?
Мені схожа вона
на поземку,
Що кружляє
мов гайвороння,
А ще більше схожа
на лемку,
Що тримає бинди
в долонях.
На сопілку в вечірній
тиші,
Пастушком на журбу
покла́дену.
На біленьку лебідку
в виші,
Що за лебедем
лине ладою.
На червону голівку
маківки
Серед цвіту
волошкового,
На політ білогрудої
ластівки,
По-над батьківською
господою.
Та на щоб не була
ти схожою,
Я тобі дуже вдячна,
Доле,
Ти ведеш мене стежкою
Божою,
України рідної
полем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714105
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2017
автор: @NN@