Зупинився в порозі:
Чекала? чи … ні?
Так ввійти?
А чи, може, зі стуком?
Ти такого побачив на клятій війні,
Що, мабуть, не розкажеш і внукам.
Як вночі твій народ тобі в спину стріляв,
А удень цілував твої ноги.
Коли кров’ю братів упивалась рілля,
Ти з безсилля кричав, і стріляв до знемоги.
Як вбивали брат брата, а неньку — сини…
Як «зривались» — кого не чекали…
Там статистика цифр стала суттю війни:
Наших — двоє, чотири — «шакали».
Ти носив про запас у кишені патрон:
Бо живими такі не здаються.
Та коли у цивільному сів у вагон —
Зрозумів, що довкола прибульці
Із тієї планети, де спокій і мир,
Гей-паради, салюти, концерти…
На екранах б’ють в груди:
Країна — це ми!
Та кричати не значить: померти.
Зупинився в порозі:
Чекала чи… ні?
Так ввійти? А чи може зі стуком?
У віконце заглянув:
Господь на стіні
Плакав з нею від болю
розлуки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714219
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2017
автор: Олена Іськова-Миклащук