Наповнює вода забуті острови душі,
і топить кораблі мої у слід ...
Хто нас намалював на цьому аркуші,
кого ж уяви ми є плід?
Впродовж життя будуєм вавилонський дім,
не знаючи його відтінок.
Для кожного ця вічність рівносильна цифрі сім,
як не крути прохромлених, піщаних стрілок.
Дійти чи впасти, встати чи померти,
знайти себе у пристані надій?
Нас запакує тихо у конверти,
без адресата лихий добродій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714327
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2017
автор: Вікторія Грошовик