В вікно постукала зимова казка,
На смак гірчила трохи полином,
І та міфічна ніжність й ваша ласка,
Вже незабаром стане сном.
Ще мить, ще день, година чи хвилина,
Розтане все, як вранішній туман,
Печаль-душа крізь терни рветься, лине...
Чи може просто це самообман?
Віків, століть...Кілометрових ниток часу,
Які плетуться понад обрієм рожевим.
Вже чітко бачу намальовану відразу.
А присмак став її огидним, металевим.
І відпущу! Це все твоє! Моря і ріки!
Розправиш крила... І у даль лети, лети,
В залізній клітці вже не вседиш ти до віку.
В оковках срібних не доб'єшся до мети.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2017
автор: lesi4ka0104