Вона носила вірші між думок...
Їх пагони, мов проліски з-під снігу
тягнулися до неба, до зірок,
сердець людських, проталюючи кригу.
Вона носила світло поміж брів...
Його проміння пестило зіниці
зустрічних віч і лагідно зорів
ласкавий усміх збайдужілим лицям.
Вона тулила сяйво до грудей....
Плекала, мов жарину в серці ватри.
Калічилась прорізами ідей...
Чужих ідей, що вилися, як мантри
довкіл її чутливого єства,
довкруж її щемливої незгоди
молитись не до Бога - божества
наскрізної фальшивої породи.
Вона носила втишену печаль...
Тавро на серці стигло полиново.
На помежів'ї снів тужив скрипаль
та инеєм обтрушувалось слово...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714738
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.01.2017
автор: Адель Станіславська