Хто б міг подумать?.. Двадцять перший вік.
Весна. Семидесяті роковини
з тих пір, як наш слов'янський мужній рід
Переміг фашистських сил лавину.
Ніхто ніколи навіть не гадав,
Що ті, хто разом поєднали долю,
Враз стануть, як закляті вороги,
Зустрівшись віч-на віч на полі бою.
Ні нам, ні їм не треба ця війна,
Бо ж надто зависока йде розплата:
Народ втрачає тисячі синів -
Великий гріх іти брат проти брата.
Благаю, Господи, володарів отям!..
Припини ігри їх ганебні і негідні!..
Чи бачиш їх блюзнірство і цинізм?..
Їх лицемірство?.. Хвойди жалюгідні!
Дай мудрості усім з обох боків,
Адже ніхто на цій землі не вічний!
Не дай їм, Господи, спокійних снів:
Хай бачать смерть, хай чують наший відчай!
Почуй же, Господи, молитви матерів!
Спаси дітей, спаси твої творіння!
Не допусти, не дай і не дозволь
Роздерти наше родове коріння!
Адже народу нічого ділить.
Були б: робота, мир,сім'я щаслива,
Достаток, спокій, впевненість в житті,
Буяння весен, сонце після зливи.
травень 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714843
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 27.01.2017
автор: Світлана Ткаліч