У срібну тишу падають сніги,
Неквапні, невагомі і пухнасті.
І голубіють кучугур стоги,
І розкошують у зимовім щасті.
Оця пора суворої краси
Завій-хурделиць, криги і морозу
Уміє все довкіл заворожить,
Вітриська злі поставить як сторожу.
Зігріти землю ковдрою снігів
І дивом розписати шиби вікон...
Нема в її умінні берегів,
Бо це – зима, всевладна і велика.
27.01.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714902
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.01.2017
автор: Вячеслав Романовський