Мої маленькі сни такі великі
У них без віку я, жива...
Там страшно гучно, потім тихо,
У них є ти! Я не одна.
Я виринаю з темної води,
Натоптую твердиню.
Підхоплюю із уст мотив,
Вони твій подих залишили.
Будильник не дзвони! Не смій!
Замовкни ради Бога...
Між нами зараз тільки стіл
І захолола в чашках мокка.
Дивись, як піднімається його рука
Як пощастило локону сьогодні.
Він зна: як я ненавиджу слова
І в нього очі від бажання мокрі.
Ми тут удвох, а скрізь лиш порох,
Будинки зламані, розірвана земля,
І ми вибілюємо посмішками морок,
Пора іти! Будильник верещав.
21.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2017
автор: Долинська Людмила