Бентега жене мене в шию,
Невідомі долаю шляхи.
Чиїмось я бути не вмію,
Бо згораю від люті й нудьги!
Часом раню словом неправди,
Провокую на помсту добро.
На груди беру алебарди,
Тільки б добре було нам обом.
Зазирнути у вічність так просто,
Не боюся я йти до мети!
Дні минулі розсипались просом,
Залишивши смак гіркоти...
28.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714959
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2017
автор: Олександр Подвишенний