Наш світ невпинно котиться у прірву,
у чорну все зростаючу діру.
Чи ж можна подолати кляту вирву,
як оминути людству ту мару?
Все більше лицемірства з кожним роком,
із кожним днем у світі більше зла.
Не стали війни для людей уроком,
ще потемнішала і так густа імла.
Із кожним днем наш світ стає сірішим,
зачахла поміж люду доброта.
Сховалась щирість у глибоку нішу,
нема усмішок, на обличчях пустота.
Так, світ невпинно котиться в безодню,
давно вже пройдена порядності межа.
Хтось низько вам вклоняється сьогодні,
та завтра в спину увіткне ножа.
Із кожним днем нові теракти, звірства,
вже настає армагедону час.
Заручники гріха ми й лицемірства
і діри чорні поглинають нас.
Весь світ немов здурів, усі безликі,
тут без різниці вік, освіта, стать.
Бездушшя виродки й моральності каліки,
ми все я вся готові продавать.
Все робим вигляд знатного вельможі,
читаєм Біблію, Тріпітаку, Коран.
Та нам навряд чи щось вже допоможе,
нас поглинає бездуховності діра…
січень 2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117012808745
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715279
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: Олександр Мачула