Старий горіх на тин поліг,
Зігнувсь до брами,
Для нас він був як оберіг,
У серці з нами
З тих пір, коли у вирій ми
Знялùсь птахами,
Чекав горіх, чекали нас
і тато, й мама.
Але минали дні, рокù-
Ми не вертали.
Не дочекавшись нас батьки
Пішли за хмари.
Осіла хата, похилилась
Чорна стріха,
Спорùш повився від хатини
До горіха,
Все застеливши, наче килимом
Довкола,
Минає час, униз несе
Шаленим колом:
Зима, і осніь, і весна,
Життя- на захід,
А на горісі в'є гніздо
Самотня птаха.
Засох горіх, на тин повис,
Схиливсь до хати,
Нема куди, нема до кого
Вже вертати...
30/0/2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715368
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: Наталя Хаммоуда