Він ішов неквапною ходою
і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.
Він ішов - чужий до цього світу,
що живе без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!
Бабці, діти граються на ганку,
сміх веселий, музика здаля...
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.
Він, неначе, ніс тягар провини,
що не зміг відвести смерть чиюсь,
не зберігши свого побратима,
що накрив гранату у бою.
Він ішов, здоровий, слава Богу,
лиш рубці лишилися від ран.
Як зумів - наблизив перемогу
двадцятидвохрічний ветеран.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715387
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: Славомир