Я віддав тебе на люди - мою молитву,
Мою незмолену печаль - пустив по вітру.
Стояв навколішки і лише ніч,
Свідком стала мого моління,
Не вистачало лише світла свіч,
Та їх тремтливого горіння.
Молитва линула у небеса,
Можливо там її почують,
Й зійде на душу таїна,
І храм в душі моїй збудує.
Полине сонячне тепло,
Промерзлим тілом.
Відчує силу Бога зло
І раптом згине.
І серце радістю зійде на пік моління.
Душа зрадіє й оживе , як світла тіні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715404
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: Андрій Толіч