Не розумій мене, не розумій.
І рви на шмаття цей рожевий люрекс,
в який убрала чорне кодло змій,
від злоби і нелюдськості аж буре.
Кажи мені, кажи, що я дурна,
чого рушаю темне і кусливе,
коли на спротив істинний нема
уже ані бажання, ані сили.
Тоненьким пальцем біля голови
крути, давай, хіба ж я опираюсь?
На лови день пішов, іди лови
оте, що я не вмію і не маю.
І хай гримить, хай лускає довкруг,
то певно Бог товче собі горіхи...
А ти ні ворог мій, ні теплий друг -
гірка вода, що капає зі стріхи...
30.01.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715499
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.01.2017
автор: Леся Геник