Коли мені хотілось говорити,
Усі слова були німі, як ніч.
Тепер з’явився дозвіл, щоб розкрити
Занедбану печать цілющих слів.
І я скажу про все, що наболіло.
Зневагу переправлю на письмо.
Я маю власну дику віру
У те, що найсвітліше – у добро.
Люблю свою я рідну Україну,
Обожнюю розлючених людей,
Осміюю їх релігійну віру,
Не дозволяю зневажати зло.
Хвилини спритно змінюють часи,
Міняються усі закони безпідставно.
Вважатимемо, що то є лиш сон
І знайте, моя мова – то багатство.
Мій янгол здатен виконати все,
Для блага незнайомих папарацій.
Вітання зичу кожному своє,
Хто народився зрячий, буде зрячий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715570
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 31.01.2017
автор: Вікторія Левківська