Ми чорне завжди звемо білим
Це звичне доволі явище
Чорне в цю мить стає сірим
Як наше з тобою пристанище
І вітер навіює пахощі
Чогось довговічно світлого
Я розділю з тобою радощі
Кохання в мені розквітлого
Поцілунок затьмарює розум
Клята сірість усе не зникає
Може краще писати прозу
Вона в душі також проникає
Коли темінь покриє небо
Й за вікном закричать дико круки
Ти не бійся цього
Не треба
Я ж тримаю тебе
За руки
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715586
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2017
автор: Sindicate