Нема таланту і його не купиш.
Господь талант не кожному дає.
Як Бог не дав, тоді навіщо цупиш?
І видаєш, як ніби за своє…
Або несеш всіляку ахінею
І всім доводиш, що це новий стиль.
А дурні є, захоплюються нею,
І вже тебе гойдає слава хвиль.
Дивлюсь на намальовані картини
І так міркую, цей авангардизм,
Це мабуть витвір хворої людини,
Отой фовізм, кубізм чи футуризм…
Художній стиль діагноз проявляє,
А може хворі не вони, а ми?
Ті, хто щосили хвалить чи купляє?
Про це думки різняться між людьми.
Мене квадрат, що чорний, що червоний
По-правді не захоплює ніяк.
В мистецтва є усталені канони
І є бажання слави на дурняк.
Тому одні складають білі вірші,
А інші пензлем створюють мазню.
Але дивують ті, чи не найбільше,
Хто хвалить і звеличує фігню…
01.02.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715731
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.02.2017
автор: Мирослав Вересюк