Вирви із серця її з корінням,
Бо проросте сльозою знов.
Це чарівне, миле створіння
Згубу тобі принесе, не любов.
Стисни волю в кулак і вирви,
Хай пройме блискавичний біль.
Бо вона твій краєчок прірви,
Омана схожа на дивний хміль.
От ще секунда і стане киснем,
Рви хутчіше, без каяття.
Стане повітрям твоїм навмисне,
Буде миліша тобі за життя...
Та зволікав, дивився їй в очі,
Прагнув пізнати красу, глибину.
Слухать не став слова пророчі
Лютий, закоханий в ранню весну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2017
автор: Ірин Ка