Легко здмухнуло як, несло ген понад плаєм -
Той парашутик своєї сягнув висоти!
- Бачиш це, біла кульбабко? Що далі знаєш?
- Знаю: вмирати і болем у світ прорости.
Віриш, хотів вітер дати лиш краплю волі,
Знищив натомість весь спокій, лишив гнізда.
- Чуєш, як тихо самотнім він лине полем?
- Так....Від сумління радість його вже пуста.
Шепни йому: ця красуля ще жовтим цвітом
Знов спалахне, повертаючи крилам міць.
Вітер на мить лиш застигне над білим світом,
З подихом щоби віддати піщинці вись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715955
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2017
автор: Мар’я Гафінець