ти підганяєш зиму,ходиш сам-не-свій
а я люблю усякий день, коли ти мій
бо з мене випускаєш хижий смуток -
нехай повітря волі прибере в здобуток
і, може, стане чимось більшим
як роззнайомиться із смутком іншим
і набереться досвіду та щирості
цим зміниться у неминучій сірості -
а зараз гляне мені в очі і заснуть вони
до часу , коли в них запалиш ти вогні
і відіб’ється світло від моїх очей
і стане денно серед тих ночей
ти ж не даєш себе, щоб живити його
не переймайся тим – і набирайсь мого -
за те, що був завжди і пам’ятаєш нас
і що там відстані між нами і безжальний час
ти посміхнешся десь – хоча і не мені
радію, що в тобі живуть оті вогні...
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2017
автор: Zinthenko Olena