Прийшли… Чужинці, не свої,
І не брати, і не звитяжці,
А так… Так щоб лишень землі
Моїй ставало тяжче й тяжче,
Щоб спопелити і піти,
Вернутись й згарища топтати,
Плюндруючи твої сади,
І так від хати і до хати
Лишати слід своїх чобіт
І бруд байдужого зухвальства
На ранах спечених в вогні,
Й у душах скривджених… Та марно,
Не залякати слави юнь,
Не роздавити, не здолати,
Коли набатом в грудях б’ють
Серця українських солдатів
І вже ні страх, ні зради вал
Їх не зупинить, не поборе,
Біда тому, хто проти став,
Бо ж доста! Скільки може горе
Плодитися в моїй землі,
В краю незнайденого щастя,
Де так співають солов’ї,
А навкруги все тяжче й тяжче…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716225
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2017
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ