Спокій. За вікном, за дверима, за шафою, за столом, за мною …
і хотілося б сто крапель серцево-судинної відвертості перед зимою,
а не має ні вина, ні вини, ні віри. Пустує бездушевна сполука стіною.
Хоча в словесній оболонці злуки чи вже й розлуки, ще живиться римою.
Це така моя непрозора проза, що постійно рветься до високої поезії,
і часто бракує відвертої сміливості, чи може навіть зухвалої агресії,
щоб «ЗА»бути, щоб нарешті бути «ЗА» межею циркової процесії,
бо я і так вдало граю і метаю ножі, навіщо ж мені зайві експресії.
Все ріжу тонко – торт, яблуко, тканину, папір, довіру,
інколи навіть втрачається адекватна людині – міра …
але скільки ще таких втрат буде в моєму довгому житті,
бо наступні сто років самотності не за Маркесом, за мною.
© #КорицяМедова
2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2017
автор: Кориця Медова