Якби Батько Махно повстав раптом з праху,
Побачив ім’я як зганьбили його.
То Нестора Шуфрича звів би на плаху,
Щоби на шматки порубали того.
За те, що краде і за те, що нагрібся,
За те, що паплюжить державу свою.
За те, що від свого народу відрікся,
Що досі, це стерво, в ворожім строю.
За душу продажну і що хитрозаде.
За підлість свою і вдачу брехливу.
Воно і без мила усюди попаде,
Пройде поміж краплі навіть у зливу.
Його би в окопи, під обстріли арти*,
Щоб кров’ю спокутував свою вину.
П’ята колона, забувати не варто,
Криваву, страшну розв’язала війну.
Як цю погань усю зібрати в штрафбати?
Ніхто щоб не втік і щоб жоден не щез!
Але знову вони підуть в депутати…
Не має спокою Махно в Пер-Лашез**.
Якби Нестор Махно піднявся з могили
То тезку він свого би сам пристрелив.
Щоби славне ім’я, яким охрестили,
Вже більше ніколи ніде не ганьбив.
* арта – артилерія, військовий жаргон.
** Пер-Лашез – кладовище в Парижі на якому поховано прах
Нестора Махна.
04.02.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716259
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.02.2017
автор: Мирослав Вересюк