На срібному весіллі чоловік
Замріяно все згадує минуле:
- Ти пам'ятаєш, мила, не забула?
А я так не забуду це повік.
Все пролетіло, й мені так шкода
Те, як жили ми у старій квартирі,
Хоча й бідненько, та зате у мирі.
Була в мене дружина молода,
Старий диванчик, що завжди скрипів,
Дивились телевізор чорно-білий,
Велосипед у нас був заржавілий,
Не мали ми ні грошей, ні скарбів.
Тепер, що я хотів, у нас все є:
Будинок, меблі, дорога машина,
Та ти не юна вже ота дівчина,
Тобі вже п’ятдесят, кажу як є.
Та двічі в одну річку не ввійду,
Туди, де спав із юною жоною…
- Та годі вже, не плач так наді мною,
Знайди собі дружину молоду!
Буде все так, і навіть не молись,
Тебе я, мій коханий порятую,
Все, що ти мав раніше, гарантую:
Злидарювати будеш, як колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716372
Рубрика: Гумореска
дата надходження 05.02.2017
автор: Любов Вакуленко