Жаль - невпіймана мною риба,
Жаль - це мною утрачені люди,
Я не згадую твої хиби,
Але світла твого не забуду.
Я свідомий, що ти - це привид,
Не людина, а тільки образ,
Має й розум пласти нерушимі,
І ти досі мій твориш космос.
Ехо твого знання і сили,
Це єдине про, що не шкодую,
Це ти врешті мене навчила
В розпал бурі співать: "алилуя"
Я з тобою говорю досі,
Пам`ять, як філіал потойбіччя,
Через тебе говорить мій досвід,
Хоч реальність твоя зовсім інша.
Кожна риба і кожна людина
Переходить, та не зникає,
І свідомість (бодай частина)
Живить те, чого вже немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2017
автор: Віталій Стецула