[i]Спонтанно... про сокровенне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/aEE8IM3ukC8?list=RDaEE8IM3ukC8[/youtube]
[i][b][color="#004970"]Геть не піду я, гримнувши дверима,
З образою на всіх я не піду!
Мені життя реальне, як і сниме,
Не утворило хиби і біду.
Був, як усі, при участі, при ділі,
Виконував немало важних справ…
Хоч мозолі вже – на мізка́х і тілі,
Ніколи від роботи не стогнав.
А ви, ображені на світ і Всесвіт,
Ідіть всі геть з-перед моїх очей!
Що ви зробили, щоб наш світ воскреснув –
Чи світло запалили між ночей?
Жалітись хоч на щось – усі ми ладні,
Оправдуючи цим свою немі́ч…
Чи засвітили темню, бісу владну,
Чи запалили жар небесних свіч?
Прокльони слати – то останнє діло,
Жалітися на когось – марна річ!
Що ви зробили, щоб серця горіли,
Щоб темність щезла, ранкові навстріч?
То ж не жалійтесь ниці ґалаґани*,
Не злобуйте, пусті балакуни!
Погляньте, як боролися титани –
Вкраїнської минувшини сини!
Я не піду в нікуди – у покуття,
Нехай хоч в річці Удай потону…
Та по мені ще підуть у майбутнє,
Бо жив, бо буду!.. В небіль** не гайну…[/color][/b]
________
*Поплавці на риболовецьких снастях.
**Великий камінь, піщаник.
31.01.2017.
Світлина: не із інтернету – зі школи життя...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716505
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.02.2017
автор: Олекса Удайко