Дикун на звалище потрапив
І очманів.
Добра такого він не бачив,
Таких скарбів -
Міцні мотузочки й дротів уривки,
Бляшанки і блискучі плівки,
Ляльки безрукі і цілі пляшки,
Картонні жовті коробки.
До біса різнокольорових
Шматків чогось,
І залізяки, і гладеньке біленьке щось...
Боги мої! - дикун волає, -
О дяка вам! За цю красу!
Це все моє? Моє, благаю!..
Буває, що примарний сум
Охопить, як спостерігаю
Сучасне звалище новин,
Інформаційних порожнин,
Строкатий світ спокус брехливих
І побрехеньок мерехтливих,
Де з оком хтивим і дурним
За монітором надпласким
Завзято риється дикун
Нащадок брежнєвських трибун
У тім смітті. І я із ним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716602
Рубрика: Байка
дата надходження 06.02.2017
автор: Лісник