То нічого, що зима В вікна сонце загляда
ще засніжена. вже усміхнене.
Та ж буває,що душа Мрії кличуть в майбуття
вже замріяна... ще незвідане.
То нічого,що сніги
ще колючії.
Вже веде час до весни
неминучої.
Хоч за плечі обніма Це ж зима така німа,
дух самотності. ще й холодная.
І не хоче відпускать Та й весна часом бува
безтурботності. ще тривожная...
Все стерпіти помага
її ласкавість.
Душу й серце наповня
її лагідність.
То нічого, що зима До завершення зима
ще білесенька. наближається.
Їй на зміну йде весна Із-за обрію весна
молодесенька. усміхається.
Вона дуже поспіша,
їй не терпиться.
А колючая зима
дуже сердиться.
Як завжди іде весна Та весна ж ще і красна,
із казковістю. ще й вельможная.
Її кожен вигляда Людям мріять помага
з загадковістю. прешановная.
То нічого, що зима
заморожена.
Йде до нас диво-весна
зачарована.
Ми її усі ждемо, Та й зима уже втрача
виглядаємо. щодня силоньки.
Працювати і любить І сіріє, і темніє
обіцяємо. її личенько.
То нічого, що краса
є мінливая.
Прийде й літняя пора
прекрасивая...
І м о ж л и в о б у д у я
щ е щ а с л и в а я!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716652
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 06.02.2017
автор: геометрія