О, спати б вічно! Й бачити вві сні
твої легкі й прозорі міражі,
як у пісках безкраїх жовтім морі.
Ти - вітражі душі мого собору.
Хоч ти мені не клявся й не боживсь
в своїй любові неземній ніколи,
таж ти приходив і щоночі снивсь,
тримав в полоні вічної покори.
І я у ній жила, як нежива.
Мені не жити, мені спать хотілось,
щоб знову міражі торкались тіла
й в'язали сни, немов снопи в жнива.
Мені хотілось вірити в ті сни.
В тім міражі хотілось так забутись.
Та іще більше хочеться весни,
в якій тебе нема... й не може бути!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2017
автор: Meggi