До нас, бач,- Гадюка повзе...
Ще й, яйця свої відкладає!
Ворота відкрив їй Козел,
Який на Царя виглядає.
Тупий і нікчемний Козел,
Що спекався рідної хати...
Ні... Совість його не гризе!
Це - він її буде жувати,
А потім,- у бак для сміття!
Та... Що з нього, вбогого, взяти?
Козел!!! Для якого – Життя
Не ціль, щоб Людиною стати!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2017
автор: Андрій Бабич