Проживу я немало – це знаю:
Трішки все-таки прозорлива.
І побачу, як колір міняють
Очі ті, що колись любила.
Як до шлюбу дорослі йдуть діти,
Як онуки весну стрічають,
Як зростають й, на жаль, в’януть квіти.
Потім знову: ростуть і в’януть.
Більш терпимою спробую стати,
На людей не зганятиму злість,
Може, буду слова римувати:
Це якщо старість розум не з’їсть.
(Замість того, щоб гризти насіння,
Дратувати зятів й невісток).
...І, як лист опадає осінній,
Так впаде із віршами листок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716904
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2017
автор: макарчук