напруження…
повільно наростає
лише в кристалах
атоми тремтять
медитативний стан…
ніщо не провіщає
дерева сплять…
турботи сплять
принадна німота
і одинокий вітер…
я віддалась зимі...
я насолоджуюсь…
не хочу у тепло!
сховались рими
в лабіринтах літер
і душу білим…
білим замело
не пишеться,
не дишеться весною
душа завмерла
й не болить
її зима закрила ніжною рукою –
нехай поспить…
нехай поспить
повітря снів…
прозоре й чисте
десь тануть айсберги думок
чекаю чи боюсь,
що крига трісне
іще не строк?
іще не строк…
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716926
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.02.2017
автор: Zinthenko Olena