Переклади декількох віршів сера Уолтера Ролі (або Ралі) (1552?/ 1554? - 1618) - яскравої історичної особистості: англійського інтелектуального авантюриста епохи Відродження. Як відомо, його не дуже моральне, але цікаве життя, що є прикладом мінливості долі, завершилося тривалим ув'язненням, наприкінці якого він мусив наложити своєю допитливою головою, але слава його живе.
Поезія Ролі досить помітно відображає дух того часу, але її значення виходить за межі країни та епохи.
Nature, that washed her hands in milk,
And had forgot to dry them,
Instead of earth took snow and silk,
At love’s request to try them,
If she a mistress could compose
To please love’s fancy out of those.
Her eyes he would should be of light,
A violet breath, and lips of jelly;
Her hair not black, nor overbright,
And of the softest down her belly;
As for her inside he ‘ld have it
Only of wantonness and wit.
At love’s entreaty such a one
Nature made, but with her beauty
She hath framed a heart of stone;
So as love, by ill destiny,
Must die for her whom nature gave him,
Because her darling would not save him.
But time (which nature doth despise
And rudely gives her love the lie,
Makes hope a fool, and sorrow wise)
His hands do neither wash nor dry;
But being made of steel and rust,
Turns snow and silk and milk to dust.
The light, the belly, lips, and breath,
He dims, discolors, and destroys;
With those he feeds but fills not death,
Which sometimes were the food of joys.
Yea, time doth dull each lively wit,
And dries all wantonness with it.
Oh, cruel time! which takes in trust
Our youth, or joys, and all we have,
And pays us but with age and dust;
Who in the dark and silent grave
When we have wandered all our ways
Shuts up the story of our days.
Природа ручки вмила молоком,
Забула їх водою сполоснути,
Взяла не ґрунт, а шовк, ще й зі сніжком,
Та й спробувала, що з них може бути.
Просило, бач, її саме кохання
Зробить йому красуню ідеальну.
Були щоб очі — сяйво, губки — мед,
Як аромат фіалки ніжний подих,
Волосся — із каштанових тенет,
І з пуху найм’якішого — животик.
Зсередини була щоб пустотлива,
Дотепна і приємно говірлива.
Розкішну панну, диво на Землі,
Природа на замовлення зліпила,
Але у пишні форми чарівні
Вона сердечко кам’яне вложила.
Тепер кохання з відчаю конає,
Кохана — навіть ока не звертає.
Та гордий час — отой насмішник злий,
Що витвори Природи зневажає,
Дає любити нам обман пустий,
Надії всі на відчай заміняє, —
Не миє лап брутальних і брудних,
На пил він повертає шовк та й сніг.
Він ніжні й милі вигадки ясні
Понівечить, потрощить та понищить,
Він ласощами нашої весни
Годує смерть — ніколи не наситить.
Із часом гострий дотеп затупіє,
Час жарти, мов кульбабчин пух, розвіє.
Не знає милосердя той крутій:
Бере в заставу молоде й щасливе,
А повертає старість без надій
Та сірий спокій в мороці могили.
Коли набігається мандрівник,
Час визначить кінець його доріг.
Переклад 6 — 7 жовтня 2013 р.
(Вжите у перекладі слово "ідеальна" - свідомий анахронізм перекладачки).
Praised be Diana’s fair and harmless light,
Praised be the dews wherewith she moists the ground;
Praised be her beams, the glory of the night;
Praised be her power, by which all powers abound.
Praised be her nymphs, with whom she decks the woods;
Praised be her knights, in whom true honor lives;
Praised be that force by which she moves the floods;
Let that Diana shine, which all these gives.
In heaven queen she is among the spheres;
In aye she mistress-like makes all things pure;
Eternity in her oft change she bears;
She beauty is; by her the fair endure.
Time wears her not — she doth his chariot guide;
Mortality below her orb is placed.
By her the virtue of the stars down slide,
In her is virtue’s perfect image cast.
A knowledge pure it is her worth to know;
With Circes let them dwell that think not so.
Хвалю тебе, пресвітлая Діано,
Хвалю росу, якою землю поїш,
Хвалю оздобу ночі незрівнянну,
Хвалю могуть: могутніх нею плодиш.
Хвалю красунь значного почту цноту,
Хвалю лицарство віддане й звитяжне,
Хвалю наказ, що зрушить моря води, —
Довіку сяє хай Діана наша!
Вона — на небі панія велична;
Завжди чеснот заступниця сувора;
Нерідко вдосконалює і вічне;
Вона — краса, і в ній красі — опора.
Не нею час — вона керує часом,
Ні немощам, ні смерті непідвладна;
Зірок зухвальство посоромить разом,
Бо хвалена за доблесть бездоганну.
Правдешній розум, нею величайся,
Незгодний — до Цирцеї забирайся!
Переклад 9 — 11.10. 2013 р.
[Farewell to the Court]
Like truthless dreams, so are my joys expired,
And past return are all my dandled days;
My love misled, and fancy quite retired—
Of all which passed the sorrow only stays.
My lost delights, now clean from sight of land,
Have left me all alone in unknown ways;
My mind to woe, my life in fortune’s hand—
Of all which passed the sorrow only stays.
As in a country strange, without companion,
I only wail the wrong of death’s delays,
Whose sweet spring spent, whose summer well-nigh done—
Of all which passed the sorrow only stays.
Whom care forewarns, ere age and winter cold,
To haste me hence to find my fortune’s fold.
[Прощання з двором]
Мов сни, мої пролинули утіхи,
Минулася юнацьких днів гульба.
Уяву вичерпав, з любові лихо,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
З очей моїх сховався рідний берег,
Відкрилась непривітна далина;
Не відаю, як доля кине жереб,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
Я — мов самітник у чужій країні,
Жду смерті, не приходить навісна;
Весна і літо сплинули грайливі,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
Як ще не зовсім я старий слабкий,
Най доля вирок шле мені швидкий.
Переклад 9.10.2013.
EVEN SUCH IS TIME.
Even such is time, that takes on trust
Our youth, our joys, our all we have,
And pays us but with earth and dust ;
Who, in the dark and silent grave,
When we have wandered all our ways,
Shuts up the story of our days ;
But from this earth, this grave, this dust
My God shall raise me up, I trust !
Не знає милосердя час-крутій:
Бере в заставу молоде й щасливе,
А повертає старість без надій
Та сірий спокій в мороці могили.
Коли набігається мандрівник,
Час визначить кінець його доріг;
Та з мороку, з могили, з небуття,
Мене Господь підніме, вірю я!
Переклад 10.10.2013.
A Description of Love
by Sir Walter Ralegh
FROM R. S.’s Phoenix Nest, 1593
Now what is love? I pray thee, tell.
It is that fountain and that well
Where pleasure and repentance dwell.
It is perhaps the sauncing bell
That tolls all into heaven or hell:
And this is love, as I hear tell.
Yet what is love? I pray thee say.
It is a work on holy-day;
It is December matched with May;
When lusty bloods, in fresh array,
Hear ten months after of the play:
And this is love, as I hear say.
Yet what is love? I pray thee sain.
It is a sunshine mixed with rain;
It is a tooth-ache, or like pain;
It is a game where none hath gain;
The lass saith no, and would full fain:
And this is love, as I hear sain.
Yet what is love? I pray thee say.
It is a yea, it is a nay,
A pretty kind of sporting fray;
It is a thing will soon away;
Then take the vantage while you may:
And this is love, as I hear say.
Yet what is love, I pray thee show.
A thing that creeps, it cannot go;
A prize that passeth to and fro;
A thing for one, a thing for mo;
And he that proves must find it so:
And this is love, sweet friend, I trow.
Що таке кохання
Джерело це і болото,
Каяття і насолода,
Дзвін, що заклика до раю,
Нам блаженство обіцяє
І до пекла проводжає.
Ось воно яке, кохання.
Що воно таке — любити?
Як в святковий день робити,
Грудень з травнем поєднати,
Втіхи гарної зазнати,
Потім хворість лікувати.
Означає це — кохати.
Це погода і негода,
Це здоров’я і хвороба,
Втрата це і нагорода,
Це примхлива панна горда,
Це відмова, потім — згода.
Ось кохання насолода.
Це таке палке змагання,
Суперечки й милування,
Перешкоди подолання,
Переваг використання,
Зустріч і швидке прощання.
Кажуть — ось яке кохання.
Воно повзає, не ходить,
Залюбки за носа водить,
Для забави нас бентежить,
Одному і всім належить.
Ось кохання, милий друже,
Перевір, як схочеш дуже.
Переклад 14.10.2013 р.
The Lie
by Sir Walter Ralegh/Raleigh
Go, soul, the body’s guest,
Upon a thankless errand;
Fear not to touch the best;
The truth shall be thy warrant:
Go, since I needs must die,
And give the world the lie.
Say to the court it glows
And shines like rotten wood,
Say to the church it shows
What’s good, and doth no good:
If church and court reply,
Then give them both the lie.
Tell potentates, they live
Acting, by others’ action;
Not lov’d unless they give;
Not strong, but by affection.
If potentates reply,
Give potentates the lie.
Tell men of high condition,
That manage the estate,
Their purpose is ambition;
Their practice only hate.
And if they once reply,
Then give them all the lie.
Tell them that brave it most,
They beg for more by spending,
Who in their greatest cost
Like nothing but commending.
And if they make reply,
Then give them all the lie.
Tell zeal it wants devotion;
Tell love it is but lust;
Tell time it meets but motion;
Tell flesh it is but dust:
And wish them not reply,
For thou must give the lie.
Tell age it daily wasteth;
Tell honour how it alters;
Tell beauty how she blasteth;
Tell favour how it falters:
And as they shall reply,
Give every one the lie.
Tell wit how much it wrangles
In fickle points of niceness;
Tell wisdom she entangles
Herself in over-wiseness:
And when they do reply,
Straight give them both the lie.
Tell physic of her boldness;
Tell skill it is prevention;
Tell charity of coldness;
Tell law it is contention:
And as they do reply,
So give them still the lie.
Tell fortune of her blindness;
Tell nature of decay;
Tell friendship of unkindness;
Tell justice of delay:
And if they will reply,
Then give them all the lie.
Tell arts they have no soundness,
But vary by esteeming;
Tell schools they want profoundness,
And stand too much on seeming.
If arts and schools reply,
Give arts and schools the lie.
Tell faith it’s fled the city;
Tell how the country erreth;
Tell manhood, shakes off pity;
Tell virtue, least preferred.
And if they do reply,
Spare not to give the lie.
So when thou hast, as I
Commanded thee, done blabbing;
Because to give the lie
Deserves no less than stabbing:
Stab at thee, he that will,
No stab thy soul can kill!
c. 1592
Брехня
Стань, душе, в світ іди:
Доручення є марне.
Не бійся прямоти,
Вона тебе догляне.
Як маю я вмирати,
Заказуй всім брехати.
Придворному скажи:
«Гнилий у шатах ходиш».
Духовному скажи:
«Ти кличеш, та не водиш».
Захочуть одказати —
Їм не давай брехати.
Володарю скажи:
«Чужим горбом царюєш.
Без почту ти слабий,
А відданість купуєш».
Захоче одказати —
Не дозволяй брехати.
Скажи вельможам знатним,
Що королівством водять,
Що хочуть тільки влади,
Ненависть тільки родять.
Як правди не сприймають —
Свою ж брехню ковтають.
Хвалькові ти скажи,
Що надто витрачає.
Уже заліз в борги
Та все похвал жадає.
Погодитись не схоче —
То бреше він охоче.
Скажи слузі: «Невірний»,
І часу: «Рух зустрінеш».
Коханцеві: «Ти хтивий»,
І плоті: «Ти зотлієш».
І краще б їм мовчати,
Бо не даси брехати.
Ти, славонько, минешся,
Ти, віку, марно сплинеш.
Скажи красі:«Зітрешся»,
І милості: «Пролинеш».
Як опиратись схочуть —
То брешуть прямо в очі.
Ти, дотепе, воюєш
За примхи непостійні;
Ти, розуме, міркуєш
Якийсь зарозумілий.
Як проти скажуть щось —
Брехня, як повелось.
Всі ліки — то зухвальство,
Майстерність — то завада,
Добро — предмет зневаги,
І суперечки — право.
Щось спробують сказати —
Продовжують брехати.
Удаче, ти не бачиш!
Природо, ти зів’янеш!
Товаришу, ти зрадиш!
Ти, суде, зволікаєш!
Якщо вони незгодні —
Брехати їм завгодно.
Мистецтво, твоя цінність
Від глядачів залежна.
Науко, твоя мудрість
Не певна, як належно.
Як раптом ви незгодні, —
Брехні в вас пельки повні.
Втекла деінде віра,
Країна загибає,
Хоробрість зачерствіла,
І честь занепадає.
Можливо, хто незгоден —
То він брехати годен!
Як скажеш, що звелів,
Хай б’ють несамовито:
Хто ворог брехунів,
Той вартий бути вбитий.
Та тіло хто вбиває,
Душі не зачіпає.
Переклад 13.10.2013.
Ложь
Вставай, душа, ступай,
Наказ тебе без смысла:
На правду уповай,
Хоть стольким ненавистна.
Мне, видно, помирать —
Так не давай им лгать!
Придворному скажи:
«Ты в роскоши гниешь!»
Духовному скажи:
«Зовешь, да не ведешь!»
А станут отрицать —
Скажи, что стыдно лгать.
Властителю скажи:
«Чужим горбом ты правишь!
Коль бросят — так дрожишь,
А верность покупаешь».
Захочет отрицать,
Скажи: не стоит лгать.
А барам тем прекрасным,
Что правят да решают,
Скажи: их жажда власти
К ним ненависть рождает.
А будут отрицать —
Не позволяй им лгать.
Скажи и хвастунам,
Что слишком много тратят:
Кто жаден к похвалам —
За похвалы доплатит.
А станут отрицать —
Так, значит, любят лгать.
Усердный, ты неверен;
Влюбленный, вожделеешь;
Движенье встретишь, время;
Плоть смертная, истлеешь!
И лучше б вам молчать —
Душа не даст вам лгать.
Вы, годы, зря уйдете,
Ты, слава, вмиг умчишься,
Вы, прелести, пройдете,
Ты, милость, отдалишься!
Хотите отпираться —
Охота завираться!
Перешутила шутка —
О мелочах лишь скажет.
Перемудрила мудрость —
Запутала себя же.
Хотите «нет» сказать —
И вам по нраву лгать.
Хвастливо врачеванье,
А мастерство мешает.
Презренно состраданье,
Закон лишь ссорить знает.
Вы рветесь отрицать —
И вы привыкли лгать.
Удача, ты не видишь!
Природа, ты увянешь!
Товарищ, ты покинешь!
Ты, суд, все время тянешь!
Хотите отрицать —
Вам, значит, сладко лгать.
Нет истины в искусствах —
Решает все ценитель.
Нет истины в науках —
В сомнениях учитель.
А если не согласны —
Вы также лжи подвластны.
Нам вера — в поле ветер,
Страна дошла до края,
Кто храбр, немилосерден,
Честь — чушь для нас такая…
Возьмутся отрицать —
Ведь всем приятно лгать.
Душа, как скажешь ты,
Ждать ярости недолго:
Кто враг неправоты —
На смерть тому дорога.
Пусть тело убивают —
Душа вреда не знает!
Перевод 09.03.2016
On the Life of Man
What is our life? a play of passion,
Our mirth the musicke of division,
Our mothers wombes the tyring houses be,
When we are drest for this short Comedy,
Heaven the Judicious sharpe spector is,
That sits and markes still who doth act amisse,
Our graves that hide us from the searching Sun,
Are like drawne curtaynes when the play is done,
Thus march we playing to our latest rest,
Onely we dye in earnest, that’s no Jest.
Життя людське
Що є життя? Комедія чуттів.
Дитячий лепет — то вступний мотив,
Домівка наша перша, лоно нені, —
Вбиральня, де вдягають нас для сцени.
Небесний цар — вибагливий глядач,
Акторам не прощає він невдач.
А за завісу нам сира земля,
Яка сховає нас від світла дня.
Усе життя ми безупинно граєм,
Та стаємо правдиві, як вмираєм.
Переклад 10.10.2013.
Жизнь человека
Что жизнь? страстей потешный балаган.
Смех счастья — музыка меж действий там;
Утроба, где к рожденью созреваем —
Уборная, где маски надеваем;
Суровый зритель в небесах сидит
И зорко, не собьемся ли, следит;
А завершивших роль от света дня
Укроет занавес — сыра земля.
Живущий человек играть привыкнет,
Как умирать — так искренность настигнет.
Перевод 27.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2017
автор: Валентина Ржевская