Тим, хто руйнує материнську хату
Усі дошки лишаю на гроби
Я, претендент найперший до штрафбату
На виднокраї сірої доби.
Мені б оце у Штраусову ноту
Забинтувати серця сум гіркий
Та знову задихаюсь: геть підлоту
На саме дно смердючої ріки!
Ці бурштинові і подібні клани,
Що ліс безцінний зводять на пеньки,
Дніпро кують у кам’яні кайдани…
Немає ліку жертвам хижаків!
Нас розселили в персональні нори,
Усі гріхи – до вівтаря війни.
Лабетами байдужості й покори
Ми стиснуті по волі сатани.
З лиману, із фіорду, із лагуни
Нас викликає передсмертний крик.
Чи випливем, чи зійдем із трибуни
Отак – піднявши руки догори?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717075
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.02.2017
автор: stawitscky