Це місто спить... Так спить тендітна квітка
Під крижаною ковдрою снігів.
І в тому сні - вся паморозь віків
Й суцвіття доль,що виросли нізвідки
І увійшли в ніщо... Лишивши світлий сум
Цим вулицям ,будинкам і обличчям.
Де мрії поріднилися і відчай,
Де розквіт обертається на глум.
Це місто - спить.Вдень і вночі - РОКАМИ,
Ховаючи у гамір суєти
Тужливий щем людської самоти
Й шекспірівські провінціальні драми.
Ми ж ,в нетрях сонних вулиць розчинились.
Нас - не знайти...Якби не наша тінь,
Що від негоди нових потрясінь,
Мов паросток в шпарині, зачаїлась.
Тож , чи зійде невидимий той сніг
З дахів і душ заблуканого міста?
Щоб процвісти прозрінням променисто,
Очистившись, як від спокути гріх...
P.S. Зійде той сніг прозорою водою.
Так МАЄ бути. Світ на тім стоїть.
Та, щоб прокинутись, і все ж почати жить,
Так треба обернутися собою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717093
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 08.02.2017
автор: Вадим Димофф