Вона увійшла до просторої кімнати,
На вікнах якої висіли грати.
А від стіни до стіни натягнуті канати.
У кімнаті зачинилися двері.
Вона сіла у центрі на підлогу
І, закинувши ногу на ногу,
Вона стане тихо молитися богу.
Аж іній з'явиться на портьєрі.
Ось вона закінчила молитву.
Трошки призупинивши гонитку,
Ніби вигравши із собою битву,
Вона зніме ту лицемірну маску.
Вона повернеться до старого вікна,
Завісить скло залишками сукна,
Щоби точно не завадила весна,
Аби не зруйнувала її казку.
На канатах висять різні обличчя.
Вона обирає те, що найближче,
Що підкреслить її величчя.
Так вона добуває почуття.
А маска наче для неї зроблена.
І хоч спина у неї згорблена,
Так ніби вона уже притомлена,
Вона тільки починає нове життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717096
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.02.2017
автор: Чудна Пташина