Я в злоту осінь народився
З бурштинно-червлених заграв.
У незнайомий світ дивився,
Його пізніше розпізнав.
Там Жеребець ріка впадає
У Конку, що аж до Дніпра
Несе вологу з водограю,
Хоч там долина, чи гора.
Тож "Жеребець" – село так звалось,
Та стало "Кіровим" поспі́ль.
Тепер "Таврійське", назв чимало...
Тут чумаки йшли в Крим по сіль.
...Ось журавель здійняв відерце,
Де з глибини йшов холодок.
Не знав ще, де у мене серце,
Та до природи став ходок.
З високих трав на руку коник,
А по землі здоровий жук.
З далечини лунають дзвони,
Враз, павутинку тче павук...
Все так цікаво в дивнім світі –
З корови ллється молоко?
Тону в казковому я літі,
Горобчик смішно – скок та скок.
А сонях аж до сонця в'ється,
Зібрала квочка всіх курчат,
Бо вітер, дощ, грім, блискави́ця –
Сховатись в дім прийшов мій час.
Там тісто біле рветься з діжі,
Бабуся розтопляє піч,
Несе провітрюватись збіжжя –
Клопочеться і день, і ніч.
Зрання – дорослі всі на ноги –
Кому куди, а Бабця тут.
І я надвір у світ з порогу,
Який у загадках, в цвіту...
В садок, де червоніють вишні,
Горох в городі, вздовж стежин...
Вже душу спомин заколише –
Моє ж ти серце... стережись...
09.02.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717190
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.02.2017
автор: Променистий менестрель