Спішать літа долати ті шляхи,
Що їм давно намалювала доля,
На них усе: і радощі, й страхи,
І лабіринти, часто невідомі.
То птахами тривожну рвали вись,
Розправивши свої могутні крила,
То на землі в буденності товклись,
Аж поки скроні паморозь не вкрила.
Таке воно – людське земне життя:
Падіння й злети, вироки й провини,
Не здатні іноді на щирі каяття,
Хоч ця наука є для них первинна.
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717250
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.02.2017
автор: Ганна Верес