Я дихаю — значить не все так погано.
Терплю ще життєві розлуки зими,
Чекаючи весну брехливо-прегарну,
Що поки нашіптує сніжні казки.
Приляже ось стомлене сонце на вечір —
Багрянцем укриється сніг й небокрай,
І скло розмалюється дивними скетчами,
А я приєднаюсь до крейдових зграй.
Який же чудовий то буде політ,
Коли ти побачиш намріяні о́брази,
Що так швидкоплинно втрачають свій лік,
Неначе заманюють новими дозами.
Я сплю? Чи то грає уява-струна?
Я дихаю — значить не все так погано.
Вітра́ми подме королева-зима
І очі закриє мої невблаганно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717439
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.02.2017
автор: Самотня Людина