Твоя душа вразлива, о Поете!
Ти любиш похвали шалені злети,
а ще солодкострунні дифірамби...
І лиш чомусь не любиш зовсім правди.
Не терпиш тих, що трохи критикують -
таких ти рад послати к чорту, всує!
І тих, що ладні вдатись до вправляння,
чекає лиш палке ігнорування.
О любий Віршотворче, Деміурже,
о мій високоважний творчий Друже!
Чому такий упертий є, одначе,
що очевидних огріхів не бачиш
в рядках своїх, не завжди досконалих,
а деколи і зовсім-бо невдалих?
Тобі ж би варто придивитись ближче,
як інколи не те між ними свище.
Як рими, ну відверто геть слабенькі,
а змісту не зібрати навіть жменьку,
ще й помилки собі гарцюють всюди
і щось плохе несуть помежи люди.
Але дарма, кажи чи ні - все єдно!
Тобі повиглядає кожний вредним,
що зважиться казати що супроти.
Незгідливо на теє скривиш рота -
не приймеш ані слова, ані коми,
бо дозволу не видано нікому
на те, щоби тебе критикувати,
щось радити, тим паче, виправляти.
Адже твоя душа така вразлива,
прийняти ладна лиш захоплень зливу
чи шквал похвал, чи милі дифірамби -
а в них, бува, ні крапелинки правди.
11.02.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717601
Рубрика:
дата надходження 11.02.2017
автор: Леся Геник