Лиш у людей народжується з тілом і душа,
як незахищена для злого лицемірства ціль.
Та з бігом часу ці болючі шрами та рубці
ні злом, ні помстою у добрих душах не грішать.
Отак і я. Ховав десь у глибинах відчуття
зневаги сіль та нерозумне слово задарма.
Хоч кровоточила душа, зім'ята та німа
і голос гіркоти в середині без слів кричав.
Я народився між людей і був одним із них.
У марноті марнот і нерозважній метушні
когось і я образити байдужістю зумів
між нових перемог і неочікуваних лих.
І все частіше із, роками приспаних, глибин
спливає докір у знайомих та близьких очах.
Чому я болю від образи в них не помічав,
хоч був і сам вразливим і, здавалося, не злим...
У просторі і часі вже перейдена межа
для надто запізнілих слів, пробачень, каяття.
Одні - далеко, другі вже пішли у небуття...
Життя - як десь прочитана історія чужа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717886
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.02.2017
автор: Славомир