Ой не треба, зозуленько, вдосвіт голосити,
Рахувати літа мої - воду мірять ситом.
Літа мої молодії стеляться туманом,
Як захочуть, помилують і наділять саном.
Ой не треба, як захочуть у журбі втопити, -
То не зможу за рученьку долю ухопити.
А вона така примхлива, вже лаштує сани.
Видно десь їй забажалось не моєї шани.
Ой не треба, зозуленько, на любов гадати,
Он де вона на покуті, приміряє шати.
Приміряє, поглядає скоса і спідлоба,
Хай минає її лихо, іде геть жалоба.
Ой не треба, зозуленько, відліку надвечір.
Хай купаються в надії гніздечка лелечі.
Щоб ми волі не вмивали у сльозах одчаю,
Нехай її вишивані рушники вінчають.
15.12.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2017
автор: Ліна Ланська