Нарешті все закінчилося – вони розлучилися…
Чому вона так довго терпіла, чому все йому прощала? Чи душа в неї така жалісна, чи боялася залишитися сама?
Що їх зв’язувало? Що спільного було? Ніщо і нічого…
То чому ж ми так міцно тримаємося навіть за негативні стосунки, при цьому витрачаємо силу та енергію, а емоції часом такі бурхливі, що потім відчуваємо себе руїною…
Хто заважає нам бути зрячими і не пірнати наосліп у нові відносини чи спілкування? Ніхто…
Чому нас не оберігає від помилок попередній досвід?
Чому боїмося дати відкоша на початку, а потім, коли далі терпіти неможливо, все рівно так чинимо, але стільки часу витрачено даремно, і на початку це було б менш болюче для обох, аніж після тривалих стосунків…
Розривати зв'язок дуже боляче, тому що ріжемо без ножа і без наркозу по-живому, дарма, що не тіло, а душу…
Сьогодні вже вкотре згадую мудрі рубаї Омар Хайяма, і одну його думку викладу сьогодні у власній редакції - «Краще бути самотньою, аніж жити разом із психом-тираном»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2017
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО