[i]Вітаючи всіх Валентин і Валентинів,
хотів би подати на суд дорогої мені
спільноти присвяту моєму директору,
академіку Національної Академії Наук
Валентину Степановичу Підгорському,
пліч-о-пліч з ким мені припало робити
спільну справу майже півстоліття...
[b][color="#db0d0d"]Прийшов до нас ти з річечки Осоти,
Вороніж храми свято там пасе…
Такий стрункий і надто вже високий…
Життя ж любив ти, певно, над усе.
Відтак науку гриз, немов той камінь,
Коли ще був ти Старший лаборант,
Були і сили, і добротна пам’ять,
Й настирність - вірних поступів гарант.
Та зараз ти – Директор, Академік,
Що вже немало зважив перемог –
В науці ти, відомо,– як ендемік,
Що поборов умів рутинний смог.
І в тебе є жокея та умілість,
Що подолає виїздку й конку́р,
Коли тобі, на добру Божу милість,
Із неба впав життя рясний L’Amour!
Любить життя,– це повсякчас трудитись:
Навчився сам – друго́му передай!
Ми на Землі для того, щоб учитись…
І щезне зло – розквітне сутий рай!
То ж над тобою хай рясніє Сонце,
Хай промине недоленька гірка!
В зірковий час побудь нам охоронцем –
Така планида, доля вже така![/color]
[/b]
07.02.2017
На світлині: ювіляр з дружиною, донькою
та зятем (фото автора).[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718177
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.02.2017
автор: Олекса Удайко